Не лякайся мене…Я не здатна на опір.
Ти не знатимеш, хто я. Я не знатиму, хто ти.
Я прошу, не дивись у спустошені очі.
Розкажу тобі казку, вкриту мороком ночі.
Покажу тобі місце, де похована мрія,
Вкрита килимом квітів на свіжій могилі.
Там вона буде спати, вкрита місячним сяйвом.
Колискові співатимуть їй примари печальні.
Буде вітер носити сухе листя над нами,
Та вона не почує, заворожена снами.
Ти дослухав. Ти – вільний!
Будь живим серед мертвих!
Я ж залишусь навіки
Тут, де спить моя жертва…




Готика — стиль, яким захоплюються мільйони людей в усьому світі. Те, що раніше існувало лише в закритих підземних клубах для еліти, зараз захоплює всі верстви суспільства. Кожне готичне дійство стає визначною подією не тільки для шанувальників стилю, готів та прихильників екстравагантної романтики, а й для всієї прогресивно-артової молоді.

Готи — представники готичної субкультури, натхненні естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готик-сцени. Представники руху з'явилися в 1979 році на хвилі пост-панка. Панківський епатаж готи направили в русло пристрасті до вампірскої естетики, до темного погляду на світ.

Світ нашого існування складається з багатьох реальностей чи вимірів, як кому більше подобається це називати. Готика – це один з таких вимірів - “інших” вимірів. Власне готика катастрофічно впливає на людину. Або дає крила, або перетворює на монстра, який сам собі та іншим робитиме погано. В моєму понятті, готика починається з нематеріальних і нефізичних речей чи ознак. Наприклад, в мене вона почалась мабуть з цього: «Вулиця...Натовп без обличчя і без голосу...Вулиця така сама, як інші...Зупиняється час.. Пляма, помилка і раптово ти починаєш сміятися...Сміятися тротуарам, машинам, перехожим, шуму, стінам, поганій погоді, своєму оголеному під вітром обличчю,своїм ногам, які йдучи танцюють, всьому, що очевидно нас зближує... Фрази на стінах...Криві погляди...Кілька образ...Ти смієшся зухвало, нахабно...Цей сміх знищує усмішки...А потім сльози наповнюють серце...Сльози наповнюють життя..» Тобто вона починається з музики, з світогляду, а вже потім з чорної одежі, довгого волосся, відповідного макіяжу, і то не завжди.

Фактично, кожен є "готом" в певний момент свого існування, навіть без необхідних зовнішніх проявів, типу чорного кольору, срібла ...Все залежить від ситуації і настрою, який ця ситуація спровокує. А в наш час взагалі є проблемою знайти справжніх готів. Поняття «чистокровності» викликає в мене трохи болісні думки про справжність, суть, призначення і т.д. субкультури. При розкрутці готики, що спостерігається навіть в Україні, багато що втратить сенс, речі виходитимуть з ладу і танцюватимуть зовсім не те, а деякі поняття підмінюються вже зараз.

Сьогодні, наприклад, реакція частини загалу на нове для них явище не зовсім адекватна, вони бачать те що їм показують, а суть десь губиться . Найбільше поважаю тих готів, які найменше говорять про свою світоглядну приналежність, тих, кому начхати, якого кольору в нього волосся і лак на нігтях. Відреченість від цього всього примітивно-побутового, як на мене, ознака істинної готичної філософії, яка є мені дуже симпатичною. Справжній гот не може бути людиною від чогось (!!!!) залежною. Я кажу про ті декорації з чорним одягом і срібними прикрасами, які є обов’язковим атрибутом "справжнього" гота. Це і є залежність від речей. Готика, в розумінні широких мас, ризикує невдовзі стати попсою і асоціюватися з чисто зовнішніми її проявами, про які я говорила раніше. ГОТИ БУДЬТЕ ВІЛЬНИМИ!!! Або не будьте готами.

Такі випадки в Україні стають частішими, бо субкультура стає відомою і з'являються люди, які хочуть використовувати її заради себе. Готика цього не допускає. Або вона дозволяє тобі бути чистим в її лоні, або випльовує і людина стає покручем, який боїться зізнатися у своїй слабкості. Когось вона лякає, хтось до неї байдужий, а для когось вона й досі залишається невідомою. Але хтось знаходить у ній себе, своє покликання, сенс свого існування, стан своєї душі. Світ готики – це світ підземель і тунелів, лабіринтів і веж, напівпорожніх зал з тисячами дзеркал, у жодному з яких однаково нема твого відображення. Світ привидів і химер.

Більшість людей лякає її гнітюча атмосфера, можливо деяка замкненість і приреченість у ній. Коли місцеві сільські бабусі бачать цих хлопців і дівчат (справді дуже схожих на вампірів, відьм та їм подібних персонажів із сучасних фільмів жахів), то відразу починають хреститися і читати «захисні» молитви, а також із щирим острахом констатувати, що кінець світу таки ось-ось настане. Деяка відстороненість, холодність у поглядах відштовхує від готів звичайних людей. Адже чужорідність завжди викликає нерозуміння, а відповідно страх зі сторони мас. Чомусь у сучасній пресі зустрічаєш образ гота, обмежений чорним кольором (хоча мало хто знає в наш час, що у натуральній готиці присутні насправді три кольори: чорний, червоний і білий), постійним депресивним станом, кладовищем, похмурістю й питтям крові (фе, взагалі якийсь сатанізм, хоча й таке зустрічається).

Але усе це не зовсім так, чи не завжди так. Адже і в готиці можна бути щасливим. Я не можу стверджувати, що все це неправда. Просто правда насправді ширша і розмаїтіша. Бо є й інші готи: замкнуті, але щирі (не та дешева щирість, коли людині й так нічого приховувати); вразливі, але сильні; сумні, але не озлоблені; спокійні, але не байдужі; ззовні темні і похмурі, але з сяючими душами.

Насправді ж готи зовсім не такі жахливі, як їхній «прикид». Навпаки, зовсім не страшні, зате дуже оригінальні. Загалом, як це не парадоксально, готи – великі оптимісти, хоча носять чорний одяг та знаходять радість життя у похмурій романтиці та негативі смутку•. Готи – субкультура, що може змінити суспільство на головному рівні – на рівні молоді. Адже готика – це відродження романтики та свідомості через музику, літературу, кіно, арт, фото.

Важко описати “типового” гота, адже ця субкультура об’єднує під своїми крилами людей абсолютно різних, навіть протилежних, релігійних переконань, світоглядів, вікових груп. Однак, мабуть, для всіх готів характерними рисами є артистичність й прагнення до самовираження, що проявляється в роботі над своїм образом.

Готи, можна сказати, є більшою мірою театралами, ніж позерами. Це не захоплення на кілька років. Це – на все життя. Адже готика проникає в твою кров, в твою ДНК, стає станом твоєї душі. В порівнянні з емо, представниками якого є переважно підлітки, готика більш “зріла” культура. Готика завжди має поруч духа сили, духа краси.

А зрештою готи як готи. Можливо, вони не заслуговують на рай, але вони заслуговують на щастя.

Весь світ сприймається в кольорі холодного, сірого світла, що не дарує тепла. Вона вимагає або всього тебе, або врешті-решт відштовхне тебе від себе. Напівготів не буває.

І виникає запитання : навіщо тягнутися до світлого і прекрасного, якщо воно все одно несправжнє, тимчасове? Справжнім є тільки біль, який заповнює всю твою темну душу. Ти не знаходиш спокою ніде, окрім нічного некрополя, серед чорних дерев і усміхнених кам’яних облич, серед старих хрестів, під якими лежать чиїсь мрії, надії, сподівання… Ти стоїш і бачиш, що це найкраще місце на світі, ти приходиш туди знову і знову, бо там ти можеш насолодитися тишою сповна… Тут час зупиняється… Відчуття вічної миті- ото дійсно прекрасно!

Приречено падаючи вниз, думками все ж тягнешся вгору. І грань між реальністю і фантазією настільки тендітна і крихка, що часом тобі здається, що ти втрачаєш розум і контроль над власними думками і почуттями. Зрештою, ти втрачаєш відчуття земного, чи точніше, приземленого. Безперешкодно падаєш в безодню, дивлячись у небо на метеоритний дощ, у чорне нічне небо, що сіє зорі, ллє місячне сяйво і це дарує тобі нескінченний біль, біль, який породжує силу, прагнення більшого, кращого, досконалішого. Тебе вже ніщо не тримає і ти сам більше ніщо не намагаєшся . Можна лише простягнути руку – і торкнутисьутримати. Вічність уже на порозі її, закрити очі – і відчути її дотик. По суті, нас від смерті віддаляє лише один крок.

І хочеться танцювати у порожній середньовічній напівтемній залі з одним єдиним факелом, дивитись на повний, круглий, як голівка голландського сиру, місяць крізь стрілчаті арки вікон.
І ти розумієш, що твій замок занадто великий, порожній і темний для тебе одного, і що останньої твоєї свічки замало, щоб освітити його. І будь-яка інша нормальна людина, в якої ще залишився здоровий глузд, вже давним-давно втекла б (накивала п’ятами) звідси. Але ти почуваєшся тут затишно. І ти назавжди залишаєшся у цьому світі з холодними неприступними фортецями, криком кажанів, місячним сяйвом, насолоджуєшся тяжкими і водночас піднесеними звуками органа. І тут відчувається сила, сила моральна, сила духовна, сила любові.. Та сила, що допомагає бачити прекрасне там, де цього може й не бути.. Та сила, яка підносить, може й навіть підсвідомо, людину вище за інших.. Та сила, яка робить з людини людину.. Адже справжня сила полягає в тому, щоб бачити красу і дивитись на все не закриваючи очі ні на що… Це ж мистецтво, не всім дано живитись сумом, болем, стражданням і страхом.. Ти – не такий, яким здаєшся в хвилину смутку. Ти – набагато більше. Згадай, як багато пішло назавжди через причини, яких ми ніколи не зрозуміємо, а ти продовжуєш залишатись тут. В цей момент мільйон людей вже у відчаї.
Вони шкодують і не плачуть; вони нічого більше не роблять, вони лише чекають, коли прийде час. У них немає більше змоги реагувати на те, що діється. А ти – сумуєш. Сум доводить, що душа твоя ще не омертвіла. Весь світ пройнятий страхом перед всім світом..І ти – один з не багатьох, хто використовує страх, біль і приниження як мотор, а Джерело сили – вчорашній біль.. Нещастя – це випробування, а нене як гальма.. покарання.

І прагнеш смерті, як трагічного завершення свого існування, подумки намагаючись продовжити життя у безкінечності.
Навіть твоя любов - почуття з присмаком смерті, розлуки і вічності. Вона старить тебе передчасно і повертає тобі давно минувшу молодість. За любов немає іншої плати, як любити ще більше•.

І хтось невідомий стоїть у тебе за спиною. Ти відчуваєш його дихання, його присутність. Він цілує твоє волосся і тримає тебе за плечі. Але озирнувшись, ти нікого не бачиш. Лише тривожне мерехтіння свічки виказує його присутність. І ти більше не озираєшся, щоб він не зник. Хто це: привид чи тінь твоєї уяви? Чи ти просто божеволієш?

Перебування в готиці подібне вічному спогляданню заходу сонця: як воно, згораючи, тоне у водах океану. Хочеться отак просто сидіти на холодному піску, вдивляючись в горизонт, як десь далеко-далеко повз тебе пропливають кораблі, слухати тривожний крик чайок, які розбиваючись об скелі, перетворюються на морську піну. Все це тебе бентежить і зворушує і ти не хочеш втрачати цієї самотності, тому що той, хто не любить самотності, не любить свободи.

Ми сприймаємо світ з тієї сторони, яким він до нас торкається. Не судіть про готику по готах. Все вищенаписане -це моє суб’єктивне світосприйняття і світовідчуття, з якими можна погодитись, а можна і заперечити.

Як писав А. де С.-Екзюпері у своєму “Маленькому принці”: найважливішого очима не побачиш. Я навмисне у своїй статті не писала про ідентифікаційні ознаки готів, типу у що вони одягаються, який у них макіяж і т.п. Оскільки це лише зовнішній прояв готики і найчастіше він буває не підтверджений внутрішнім станом. Я просто намагалася описати її атмосферу і переконати, що готика - це не лише депресія, а й блаженний стан спокою, певною мірою nirvana, дещо сумна романтика.

Мені вдалося вийти за межі офіційності, але, мабуть, не вдалося вийти за межі себе.

Готика, насправді і є прагненням досягнути чогось світлого і прекрасного, з одночасним усвідомленням того, що світло ніколи не прийме тебе назад. Янгол, одного разу впавши з небес, ніколи не може піднятися знов. Але це не значить, що він не зможе бути добрим і світлим.

P.S. Не вимикайте світло у ваших душах. Хтось, хто заблукав у темряві, може знайти по ньому шлях.