Усе життя неначе передмова, Що складена із прози - не з віршів. І важко так знайти потрібне слово Серед десятків тисяч зайвих слів. Ночей самотніх дике божевілля І нескінченна безліч сподівань. Безглуздих днів гірке, отруйне зілля Знов воскрешає серце для страждань. Я не боюсь ні майбуття, ні долі Ні фактів, перетворених в плітки. Ні! Я боюсь лише коли поволі Біль розтинає душу на шматки, Коли рожевим маревом світанок У попіл перетворює думки, Коли ненависний, пустий, самотній ранок З дверей минулого знімає всі замки.
Категория: Янсен | Добавил: KsanterX (10.03.2008)
| Автор: Соловьёва Яна
вот это стих....